Заради цього варто жити і працювати
На конкурс «Шануймо вчителя свого»
«Я – вчитель. Моє основне покликання виростити і виплекати людину. І не важливо, стане вона малярем, лікарем чи музикантом. Вона має бути порядною, чесною, надійною і доброю. Заради цього варто жити і працювати», - так часто говорить Раїса Федорівна Чугута - учитель-легенда Єланеччини, яка 57 років життя віддала школі. Тисячі її учнів живуть і працюють у різних куточках не тільки України, а й світу, несучи людям іскри любові, які колись їм дала Раїса Федорівна.
Її життя – то ціла епоха. Її життя – історія.
Народилася 25 серпня 1938 року в селі Іванівка, Цебрухівського району Одеської області. Батьки були із селянських сімей, мали робітничі професії. І хоч виховувалася Раїса Федорівна не в аристократичній сім''ї, навчалася не в Царськосільскому ліцеї, а зростала в період війни і післявоєнні роки, пізнала голод і смак хліба з лободи, виросла творчою, сповненою бажання постійно працювати і удосконалюватися. Її природній смак дивував колег музикантів та вчителів образотворчого мистецтва. Її «дизайнерським» знанням позаздрили б сучасні оформлювачі та декоратори. ЇЇ професійній майстерності дивувалися професори та акедеміки.
У 1953 році закінчила школу і вступила до Новобугського педагогічного училища, яке закінчила у 1957 році.
Матеріально вчитися було надзвичайно важко, але головне – здобути освіту, бути самостійною і незалежною. За направленням працювала вчителем початкових класів, музики, образотворчого мистецтва. Починала трудову діяльність у Куйбишевській, Братолюбівській та Крутоярській школах, а з 1965 року життя зв'язала з Єланецькою середньою школою. Тут Раїса Федорівна сформувалася як вчитель української мови, як заступник, тут вона стала найкращим директором не тільки району, а області.
Завжди значення і роль керівника школи визначали місце закладу освіти в освітній системі регіону.
Єланецька школа «за часів» Чугути Раїси Федорівни була на передових позиціях. В тих далеких для нас, і таких близьких для Раїси Федорівни 70-х роках 20-го століття Єланецька середня школа розміщувалася в невеликому приміщенні, які побудовано ще в 30-х роках. Учнів було багато, навчалися у 2 зміни. Заняття закінчувалися о 19 годині вечора, а потім наради, педради, а хотілося ще й вечорів, свят, конкурсів. Саме тоді розпочалося будівництво нової школи. Раїсі Федорівні разом з тодішнім начальником відділу освіти Калашніковою Лідією Федорівною довелося проявити і хист дипломата, і організатора, а де й характер показати.
За допомогою керівництва району, правління колгоспу, керівництва установ селища, батьків, учнів, вчителів нова школа відкрила свої двері у 1980 році.
У новій школі і нові вимоги.
Кабінетна система, оформлення коридорів, класних кімнат, рекреацій – для Раїси Федорівни кожен куточок в школі був небайдужий. Вивчала досвід, їздила в інші школи, хотіла щоб «її» школа була найкращою.
Власним прикладом Чугута Р.Ф. доводить, що постійний пошук, ініціатива, самозбагачення, творчі поїздки, зустрічі, участі у семінарах – запорука підкорення вершин майстерності.
Ніколи Раїса Федорівна не була байдужою до результатів навчання дітей, до їх долі. Всі роки була вимогливою перш за все до себе, а потім до дітей. Її учні неодноразово були переможцями районних, обласних та Всеукраїнських олімпіад і конкурсів. Серед її учнів відомі на всю Україну і світ видатні діячі в різних галузях: срібний голос Росії – Людмила Сенчіна; письменники Іван Мельніченко та Микола Ярошенко, письменник – сатирик Юрій Тертичний, поетеса Лілія Золотоноша; відомий всьому світу фізик – ядерник Дужко Володимир; Галина Лозко, доктор філософських наук, яка переклала й донесла до сучасних читачів «Велесову книгу»; Куценко Володимир, підполковник у відставці, кавалер 28 урядових нагород.
Працювала багато, самовіддано, бо інакше не могла. Ніколи не страждала славою, хоча була вдячна, що її труд відзначено: «Відмінник народної освіти», Грамотою МОН України, Грамотою Верховної ради України, медаллю В.О.Сухомлинського, медаллю до 200-річчя Т.Г.Шевченка, званням «Почесний житель смт.Єланець»
Раїса Федорівна (дозволю собі так сказати) щаслива людина- вона пізнала щастя праці, щастя бути потрібною учням, вчителям, батькам.
Життя буяє, квітне, життя – прекрасне, якщо такі люди поряд. Ми щасливі, що були учнями, колегами Раїси Федорівни Чугути.
Вірш – присвята вчителю, директору, колезі…
Не вірю, що зірки згасають,
Що все міліє, навіть джерело ріки
Є вчителі, яких не забувають
Ні нині, ні через віки
Такий учитель був у нашій школі
Сьогодні ж щастя із онукою знайшла,
І хоч давно вже не директор
Та кажуть вслід: «Дивись, директорка пішла»
Раїса Федорівна – вчитель вічний
Її слова, що в голові звучать
Той погляд, що проймає душу,
І вчинки, що учили не мовчать
З сім'ї простої, а наче королева:
Слова величні, впевнена хода,
Приборкати могла і учня й «лева».
Роки пішли, пішла зі школи, а шкода…
Шкода таких учителів великих,
Які не знали втоми, мали час,
Без репетиторства дітей усіх навчали
Сьогодні не навчають, а чекають нас…
Чекають, що запросимо на свято,
Чекають, що листівку принесем.
Їм треба зовсім не багато,
Щоби згадали нелихим слівцем
Ми згадуємо все, що ви зробили:
Як в Міністерстві вибивали школу,
Як меблі і техзасоби везли,
Як ремонт й оформлення робили знову,
І третій поверх у проекті «протягли»
А далі будні: уроки і наради,
Реформи, зміни - треба результат,
Районні перемоги, обласні, Всеукраїнські
Не скиглила, і не дивилася назад
Тільки вперед, щоби найкращі діти,
Щоб прославляли школу, рідний край,
І знову пересаджуємо квіти,
А у душі нескорений розмай
Нескорено іде і ніби гордо,
Та в серці щем, душа за школою болить
Не гаснуть очі вчителя ніколи,
Коли у школі хоч одне вікно горить.
Автор В.Я.Кравчук
Єланецька районна організація Профспілки